Розвиток сучасної вітчизняної соціальної психології на основі нової соціально-економічної парадигми. 10 страница

Соціальну напруженість не слід ототожнювати з екс­тремальною ситуацією, яка є одним із чинників соціаль­ної напруженості. За походженням екстремальні ситуації бувають природними (землетрус, ураган тощо), технічни­ми (аварії) та соціально-психологічними (масові завору­шення). З розвитком цивілізації змінюється вплив екс­тремальних ситуацій на людину. Це означає, що екстре-


Особистість у групі



мальні чинники безперервно набувають нових ознак і форм. їх еволюція відбувається разом з еволюцією сус­пільства.

Екстремальна (лат. ехtremum — край, кінець) ситуація — інтенсивний вплив на індивіда чинника навколишнього середовища (їх сукупності), що робить життєво необхідним включення механізмів адаптації (пристосування, самозахисту) для виживання, макси­мально можливого за таких обставин психологічного та біологіч­ного комфорту.

Екстремальна ситуація є дією, що змушує індивіда мобілізувати резерви свого організму. її ознаками є рап­товість та непередбачуваність, надмірно висока інтенсив­ність дії чинників або незвична їх комбінація. Психоло­гічна специфіка екстремальної ситуації пов'язана із стресовим характером впливу. Вона охоплює сукупність чинників, які порушують гармонію індивіда із соціаль­ним життям та соціальними установками. Це зумовлює руйнацію деяких психологічних (мислення) і динаміч­них (вчинки, поведінка, її програма) стереотипів. Тому екстремальна ситуація безпосередньо загрожує біологіч­ному, психологічному комфорту індивіда (чинники першо­го порядку), його біологічному та психічному існуванню і може суттєво зруйнувати цілісність усього, що становить індивідуальну сутність (чинники другого — вищого — по­рядку).

У соціально-психологічній практиці найпоширеніши­ми бувають такі типи ставлення індивіда до об'єктивної небезпеки: ігнорування небезпеки і намагання співіснува­ти з нею; боротьба з небезпекою; втеча від небезпеки, спро­ба її уникнути.

Під дією екстремальних чинників різні індивіди вияв­ляють неоднакову спроможність контролювати свої почут­тя (фізичні й психічні) та емоції. Часто вони відчувають втому, злість, відчай, голод, спрагу, страх, провину, не­впевненість. По-різному реалізуються індивідуальні, пси­хофізіологічні особливості, спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації, цілі, прагнення, потреби, рівень адаптивності, психологічної готовності до дії, здатність до по­шуку адекватних дій.

В екстремальних ситуаціях часто особистість поводить­ся агресивно, у неї виникають стани дисонансу, депресії, неадекватність самооцінки, девіантні форми поведінки. Та­кі форми вияву соціальної напруженості, як депресія та стрес, за певних обставин можуть призвести до суїциду.





Соціально-психологічні проблеми особистості


Реакції індивіда на депресивні та стресогенні чинни­ки залежать від його індивідуально-психологічних (тем­перамент, характер) та соціально-психологічних (спря­мованість, позиція, ціннісні орієнтації, переконання то­що) якостей. Вони можуть виявлятися як у малопомітній дезадаптаційності, так і у важких особистісних аутодеструкціях (грец. аuto — сам і лат. destructio — ламаю, руйную).

Передумовами виникнення стресових станів у людей є:

— рівень безробіття (люди, які тривалий час не мають роботи, більш схильні до стресу; втрата роботи, яка перед­бачає регулярну активність людини, фінансової опори, стабільного кола спілкування спричинює стрес);

— рівень міграції населення (висока географічна рух­ливість, як правило, є стресогенним чинником, оскільки це руйнує зв'язки людини з біологічними, особистісними та історичними коренями).

Колену людину переслідують різноманітні небезпеки — забруднення довкілля, зміни клімату, перенаселення, ур­банізація, тероризм, психологічне перевантаження у зв'язку з підвищенням вимог до життя та зростанням його темпу тощо. В Україні ця проблема зумовлена нестабіль­ністю соціально-економічних, політичних, соціально-пси­хологічних процесів, які негативно позначаються на пси­хічній стабільності громадян, їх готовності до подолання важких та несподіваних ситуацій. Ефективне розв'язання криз пов'язане із здатністю суб'єктів соціуму зберігати професійну і психічну рівновагу в складних та нестандарт­них умовах.

Запитання. Завдання

1. Доведіть чи спростуйте твердження про те, що поняття «особистість» має сенс лише в системі суспільних відносин.

2. Охарактеризуйте поняття «індивідуальність», встановіть його зв'язок з поняттями «людина», «індивід», «особистість».

3. Що становить основу активності особистості в її взаємодії із суспільством, іншими людьми та собою?

4. Який зміст виражає поняття «соціально-психологічна компе­тентність особистості»?

5. Охарактеризуйте основні соціально-психологічні теорії осо­бистості.

6. У чому полягає специфіка соціально-психологічного підходу до особистості?




Особистість у групі



7. Чи поділяєте ви твердження, що особистість є ієрархією різ­них зовнішніх і внутрішніх комунікацій, які утворюють нову якість — комунікативне ядро, комунікативний світ людини?

8. Як співвідносяться поняття «соціальний тип» і «соціально-психологічний тип»?

9. Що таке «Я-концепція» особистості? Проаналізуйте основні її структурні складові.

10. Як називається властивість особистості, що передбачає
схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї
діяльності зовнішнім силам чи власним здібностям і зусиллям?

11. У чому полягає взаємозв'язок між соціальною поведінкою і вчинком особистості?

12. Як соціальна адаптація та інтеріоризація виявляються у про­цесі соціалізації особистості?

13. У чому полягає соціально-психологічна специфіка процесу соціалізації підлітків?

14. Охарактеризуйте особливості соціалізації старшокласників.

15. Яке поняття характеризується усвідомленим вибором особис­тістю позиції у певній життєвій ситуації, особливим ставленням до ко­гось або чогось?

16. Охарактеризуйте роль навчальної діяльності у соціалізації студентів.

17. Що спільного й відмінного у поняттях «адаптація» та «адаптив-ність»?

18. Проаналізуйте основні ознаки конформної поведінки осо­бистості.

19. Якими соціально-психологічними особливостями характери­зується процес соціалізації людини у зрілому віці?

20. З чим співвідносяться життєві плани і життєва перспектива особистості?

21. Як особливі, перехідні періоди розвитку впливають на процес г.оціалізації особистості?

22. Охарактеризуйте поняття «соціально-психологічна стабіль­
ність» спільності й особистості.

23. Проаналізуйте найважливіші асоціальні прояви особистості.

24. Охарактеризуйте соціально-психологічні чинники суїцидальної поведінки особистості.

25. Проаналізуйте найважливіші ознаки установок. Чи визнача­ють вони поведінку особистості?

26. Як сучасні моделі установки пояснюють процеси зв'язку установки і поведінки особистості?

27. Охарактеризуйте структурні складові самосвідомості особистості.

28. У чому полягає специфіка входження особистості в групу?

29. Як індивідуальні особливості людини впливають на її пове­дінку ?



Соціально-психологічні проблеми особистості


30. Як пов'язані між собою поняття «репутація», «популярність», «авторитет»?

31. Чим визначається місце індивіда в системі міжособистісних відносин?

32. Що є основою авторитету особистості?

33. Охарактеризуйте феномен «позиція» з погляду соціальної пси­хології.

34. Прокоментуйте твердження про те, що соціально-психоло­гічна роль виникає лише у контексті соціальних відносин особис­тості.

35. Як статево-рольові характеристики особистості впливають на процес спілкування і взаємодії людей?

36. Які соціально-психологічні чинники зумовлюють соціальну
напруженість?


3.

Соціально-психологічна характеристика спілкування

Спілкування відіграє важливу роль у житті людини. Задоволення від нього позначається на психологічному комфорті учасників комунікативного процесу, а постійне незадоволення соціальними контактами, міжособистіс-ними стосунками породжує поганий настрій, депресії, зниження активності, погіршення здоров'я, утруднює до­сягнення поставлених цілей.

3.1. Спілкування як феномен соціальної психології

Кожна людина має потребу у спілкуванні, налагоджен­ні соціальних контактів. Постає вона як необхідність у но-иих враженнях, почуттях, знаннях, у бажанні поділитися з кимось своїми переживаннями й думками, обмінятися певною інформацією, налагодити стосунки.

Соціально-психологічна специфіка спілкування

Спілкування є невід'ємним аспектом існування люди­ни, важливою передумовою формування її як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також

166 Соціально-психологічна характеристика спілкування

необхідною умовою існування суспільства. У процесі спіл­кування відбувається інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія індивідів, досягається єдність і злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і погля­дів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності. Вони необхідні в колективній діяльності, оскільки становлять культурно-комунікативну основу соціального життя сус­пільства. У процесі розвитку індивіда потреба у спілкуван­ні має соціально-вибірковий характер.

Паралельно з потребою у спілкуванні існує потреба в усамітненні (тут — спілкуванні з собою), яка в одних лю­дей виражена яскраво, в інших — ледь помітна. Це зале­жить як від конкретної особистості, так і від соціального середовища.

Усамітнення — перебування у самостійності ізольовано,

відокремлено, без спілкування з ким-небудь.

Активізація, напруження соціальних контактів і між-особистісних взаємин дедалі гостріше актуалізують праг­нення індивіда відособитися, зберегти свою незалежність. Воно реалізується як потреба відпочити, розібратися в со­бі. Якщо поряд немає друга, з яким можна обговорити проблеми, індивід починає спілкуватися з собою, немовби роздвоюючи власне «Я». Уміння вести внутрішні роздуми-діалоги, «розмовляти», «радитися» з власним сумлін­ням надзвичайно важливе не тільки для прийняття зва­жених рішень, уникнення помилок, а й для духовного та професійного розвитку людини, збереження її внутріш­ньої гармонії.

Феномен спілкування виявляється в численних взає­мозв'язках людей, в обміні діяльністю, інформацією, дос­відом, уміннями й навичками, результатами праці тощо. Спілкування є й одним із виявів людської сутності, особистісною формою існування й функціонування суспільних відносин. Воно відображає об'єктивну потребу людей жи­ти в соціумі, об'єднуватись і працювати один з одним. Спільна діяльність не може відбуватися без координації дій, узгодження цілей, обміну думками, формування внут­рішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань. А це можливо лише завдяки спілкуванню.

Спілкування охоплює різноманітні взаємозв'язки, між-особистісні взаємини, здійснюється у різних формах і за допомогою різних засобів, які, будучи невід'ємним чин­ником культури, постійно вдосконалюються, збагачу­ються.


Спілкування як феномен соціальної психології



Спілкування — увесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосе­редні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.

Звужене тлумачення цього поняття пов'язане з між-особистісними стосунками людини.

Міжособистісне спілкування — процес предметної' та інформа­ційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизу­ються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда.

Міжособистісне спілкування є взаємодією людей, в якій кожен учасник реалізує певні цілі, водночас пізнаю­чи і змінюючи себе й співрозмовника.

Для соціальної психології принциповим є взає­мозв'язок спілкування і діяльності. Маючи за основу ідею їх єдності, вона тлумачить спілкування як реальність люд­ських взаємин, які охоплюють усі форми спільної діяль­ності людей. Це означає, що будь-які форми спілкування належать до специфічних форм спільної діяльності. Тобто моди завжди спілкуються у відповідній діяльності. Серед вчених є немало прихильників якнайширшого погляду на (в'язок діяльності і спілкування, згідно з яким спілкуван­ня тлумачиться і як аспект спільної діяльності, і як її про­дукт, їх опоненти вважають спілкування самостійним, пезведеним До діяльності феноменом, доводячи, що процес спілкування є для людини не тільки засобом, а й метою. Згідно з таким розумінням спілкування не обов'язково зу­мовлюється потребою у спільній діяльності, воно може реалізовуватися і як самомотивований процес.

Отже, спілкування в соціальній психології трактується як особливий вид діяльності; специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку; форма взаємодії суб'єктів; самостійна і незведена до діяльності категорія; процес міжособистісної взаємодії; обмін думками, почуттями і переживаннями; суттєвий аспект людської діяльності; реальність людськи взаємин, що передбачає будь-які форми спільної діяльності людей; універсальна реальність буття людини, яка породжується і підтримується різними формами людських відносин, та ін. Очевидним є те, що діяльність людини, її спілкування з іншими взаємопов'язані й відокремлено існувати не можуть. Будь-який різновид, форма


людської діяльності (гра, керівництво, виховання тощо) реалізуються через спілкування, а спілкування — через них. Навіть спілкування з собою відбувається так, що лю­дина подумки продовжує розмову зі своїм партнером.

Спілкування є явищем соціальним, його природа ви­являється в соціумі. Будучи актом передавання соціаль­ного досвіду, норм поведінки, традицій, воно сприяє зба­гаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяль­ності, задовольняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настроїв, координує зу­силля людей, сприяє об'єктивному виявленню особливос­тей поведінки партнерів, їхніх манер, рис характеру, емоційно-вольової та мотиваційної сфер. Його соціально-психологічна специфіка полягає в тому, що у процесі вза­ємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається обмін думками, інтересами, по­чуттями, діяльністю, інформацією тощо. У результаті спілкування реалізуються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюється об'єднання (розмежування) людей, виробляються правила і норми поведінки. Успіш­ність будь-яких контактів залежить від взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню. У міжособистісних кон­тактах розкривається увесь спектр якостей, комуніка­тивний потенціал, соціальна значущість особистості, ви­являються людські симпатії та антипатії, любов і дружба, сумісність і несумісність. Це свідчить про необхідність знати відносини між учасниками контактної групи, адже від них залежить система спілкування окремої особистос­ті, розвиток її комунікативного потенціалу, засоби, що використовуються при взаємодії.

Соціальна психологія вивчає не лише форму, способи спілкування, а й його зміст — те, з приводу чого людина вступає в міжособистісні відносини.

Особистість у контексті спілкування

Взаємозв'язок особистості із соціумом реалізується че­рез систему відносин індивіда і суспільства. Для соціаль­ної психології це означає необхідність знаходити психоло­гічні закономірності та форми взаємодії людини і соціуму, розкривати механізми «вростання» індивідуального в со­ціальне, шукати шляхи оптимізації соціальних зв'язків та індивідуальних форм спілкування. Людина вступає у різні за змістом і рівнем відносини: соціальні, суспільні, між-


Спілкування як феномен соціальної психології



особистісні тощо. Соціальні відносини відображають взає­модію соціальних груп та індивідів як їх представників. Суспільні відносини характеризують взаємодію особи че­рез соціальні спільноти із суспільством. Вони є важливим аспектом економічних, соціальних, політичних, культур­них та інших відносин. Міжособистісні відносини — без­посередня чи опосередкована взаємодія людей, яка має зворотний зв'язок. У такому розумінні вони стають соці­ально-психологічними, оскільки суспільні відносини пов'язані з особистим ставленням як персоніфікованою реакцією партнерів один на одного, тому вони мають емо­ційну основу, тобто виникають на певних почуттях лю­дей. Міжособистісні стосунки зумовлені об'єктивними суспільними відносинами і є їх реальністю: поза ними не­має «чистих» суспільних відносин.

Життя індивіда — безперервна взаємодія з процесами життєдіяльності інших індивідів. Тому спілкування є не стільки важливою складовою його життя, скільки тотож­не самому людському життю і передбачає взаємодію, сприймання людьми одне одного, обмін інформацією то­що. Це свідчить про його принципову єдність із особистіс­тю, з її цілісним буттям.

Взаємодія людей між собою, крім гри, навчання, ви­робничої чи побутової праці, також є діяльністю, оскіль­ки, вступаючи у спілкування, вони, як правило, переслідують певну мету: стримати людину від неправильного кчинку, зробити її своїм однодумцем, реорганізувати іі.часну діяльність тощо. Отже, діяльність у формі спілкування є активністю індивіда, спрямованою на досягнення усвідомлюваних цілей. Без спілкування не може відбува­тися повноцінний розвиток людини ні як особистості, ні як індивідуальності. Під впливом спілкування формують­ся соціальні установки, життєві цілі, емоційно-чуттєві компоненти, моральні норми тощо.

Особистість у контексті спілкування реалізується на таких рівнях:

1. Спілкування — взаємовплив. Становлення та розвиток особистості за таких умов є результатом психологічного впливу одного суб'єкта на іншого у процесі взаємодії, діалогу..

2. Спілкування — діяльність. Йдеться про включення соціально -психологічного досвіду в практику спілкування, реалізацію діяльнісної сутності спілкування, в якому особистість є його учасником, унікальною і неповторною індивідуальністю, суб'єктом діяльності.



Соціально-психологічна характеристика спілкування


3. Спілкування — обмін інформацією. Становлення особистості відбувається у процесі реалізації її комуніка­тивних здібностей, якостей, умінь, комунікативної прог­рами поведінки.

4. Спілкування — сприймання людьми одне одного. На цьому рівні реалізуються перцептивно-рефлексивні, емоційно-емпатійні можливості особистості, виникає вза­єморозуміння (непорозуміння) між учасниками спілку­вання.

5. Спілкування — міжособистісні відносини. Йдеться про розвиток статусно-рольових та статево-рольових ха­рактеристик індивіда, прояв соціально-психологічних сте­реотипів його поведінки, складових певного соціально-психологічного типу.

Соціальна психологія зважає й на такі рівні реалізації особистості, як спілкування — обмін нормами, спілкуван­ня — обмін цінностями, спілкування — соціальна поведін­ка тощо.

Ця класифікація рівнів є дещо умовною, оскільки під час спілкування одночасно може відбуватися і обмін нор­мами, знаннями, цінностями, і взаємовплив, взаєморозу­міння тощо.

Основні характеристики спілкування

До основних характеристик спілкування належать структура, функції, види, стратегії, тактики, стилі, засоби і форми.

Структура спілкування.Всебічне пізнання суті спіл­кування як одного з найважливіших феноменів людсь­кого буття потребує з'ясування особливостей його струк­тури.

Структура (лат. structura — розташування, порядок) спілкування — порядок стійких зв'язків між Його елементами, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі у процесі зовніш­ніх і внутрішніх змін.

Психологія тлумачить структуру спілкування через виокремлення рівнів, через аналіз кого структурних еле­ментів у ситуаціях безпосередньої взаємодії або через пере­лічення його основних функцій.

Оптимальною вважають класифікацію рівнів, запропо­новану Б. Ломовим, який виокремив:


Спілкування як феномен соціальної психології



— макрорівень. Спілкування як складна система взаємо-зв'язків індивіда з іншими людьми і соціальними група­ми, важливий аспект його способу життя;

— мезорівень. Спілкування як сукупність цілеспрямо­ваних логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії людей у конкретний період свого життя;

— мікрорівень. Спілкування як взаємодія поведінкових актів.

Структуру спілкування розглядають і як взаємозв'я­зок змістового та формального аспектів, тобто як комуні­кацію та взаємодію, що мають відповідні зміст і форму. Моделювання структури спілкування як процесу побудо­ване на особливостях його відносно автономних компонен­тів — таких, як мета, зміст, засоби спілкування; учасники процесу, тип зв'язку між ними; мотиви, потреби, ціннісні орієнтації учасників спілкування; комунікативний потен­ціал суб'єктів спілкування; види і форми, стилі, стратегії, тактики, результат спілкування.

Функції спілкування.Функціональні можливості спіл­кування реалізуються на різних рівнях, залежать від особ­ливостей соціально-психологічного середовища, соціаль­ної ситуації, змісту і мети взаємодії.

Функції (лат. functio — виконання, здійснення) спілкування — зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які во­но виконує у процесі життєдіяльності індивіда в соціумі.

Більшість класифікацій функцій спілкування пов'яза­на з обміном інформацією, взаємодією та сприйняттям людьми одне одного. На думку Б. Ломова, існують три функції спілкування:

1) інформаційно-комунікативна (обмін інформацією).
Охоплює процеси формування, передавання та прийому
інформації. Реалізація її має кілька рівнів.

На першому рівні здійснюється вирівнювання розбіжностей щодо інформованості людей, що вступають у психологічний контакт.

Другий рівень передбачає передавання інформації та
прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформуван­
ня, навчання та ін.).

Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів);

2) регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної

діяльності у процесі взаємодії). Завдяки спілкуванню людина

регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших

людей і реагує на їхні дії;

3) афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери

людини). нші). Вона характеризує емоційну сферу людини, в

І



Соціально-психологічна характеристика спілкування


якій виявляється її ставлення до навколишнього середови­ща, в тому числі й соціального.

З огляду на мету спілкування розрізняють функції, які реалізуються в будь-якому процесі взаємодії і забезпечу­ють досягнення у ньому певних цілей (Л. Карпенко):

— контактна. Передбачає встановлення контакту як
стану взаємної готовності до прийому і передавання пові­
домлення та підтримання взаємозв'язку під час взаємодії;

— інформаційна. Полягає в обміні повідомленнями (ін­
формацією, думками, рішеннями, задумами);

— спонукальна. Суть її в стимулюванні активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконан­ня дій;

— координаційна. Передбачає взаємне орієнтування і узгодження дій для організації спільної діяльності;

— розуміння. Виявляється в адекватному сприйманні і розумінні сутності повідомлення, а також партнерами один одного;

— емотивна. Реалізується через стимулювання у пар­тнера по спілкуванню потрібних емоційних переживань і станів, у зміні за його допомогою власних переживань і станів;

— встановлення відносин. Полягає в усвідомленні і фіксуванні індивідом свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків;

— здійснення впливу. Наслідками її дії є зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера.

Осмислення особливостей структури і функцій спілку­вання доводить його багатоаспектність, яка виявляється в тому, що спілкування є потребою людини і умовою її ви­живання; має інформаційно-комунікативне та інтерак­тивне навантаження; передбачає процес обміну цінностя­ми і соціальним досвідом; є специфічною знаковою систе­мою і посередником у функціонуванні різних знакових систем (семіотичний аспект спілкування); є засобом нор­мативного регулювання поведінки індивідів; формує став­лення партнерів до індивіда, його — до партнерів та сус­пільства тощо.


0006573598259678.html
0006605973274988.html
    PR.RU™